Спогади вчительки-пенсіонерки Петенко Віри Юхимівни
Відеоролик "Дочка ворога народу" матеріали конкурсу "Врятувати від забуття"
Вперше, як навчальний заклад, з'явилась у нашому селі школа в 1895 році. На сходці села пан Петричек запропонував односельчанам побудувати у селі 4-х класну школу. 90 пар волів возами вивезли цеглу. Фундамент і стіни будувались масивні, бо розраховувались на двоповерховий будинок. Та на другий поверх селяни відмовились возити матеріал, просто злякались: «А хто ж буде землю обробляти, як усі будуть вчитися?». «Нам досить і одного поверху». Закінчили перший поверх, розділили його широким коридором. В одній половині жив пан учитель з дружиною Софією Едуардівною (за національністю німкеня).Друга-призначена для навчання.
Парти стояли у три ряди. кожний ряд-клас. Всі три класи навчав пан учитель, дружина йому допомагала. За партою сиділи по двоє. В класах було по 5-7 учнів. Проти кожного ряду стояла класна дошка. Зі стелі звисала гасова лампа «дванадцятерик».Перед партами стояв великий стіл учителя зі стопками зошитів, глобусом, грифельними дощечками та коробка з грифелями(особливо пресована крейда) і добротна лінійка, яка слугувала і знаряддям дисципліни і в деякій мірі знаряддям засвоєння матеріалу.
Палочна дисципліна в той час була обов»язкова. Навіть на палітурках підручників «Граматика» Смотрицького і «Математика» Магницького учитель зображений з лінійкою. В углу в класі висіли ікони. Урок розпочинався з молитви «Отче наш». По відбору навчались тільки хлопчики. Невстигаючих не було. Підручники, зошити і чорнило було в школі, забезпечував пан. Підручники дома обшивались полотном, помарок ніяких бо по закінченні класу здавались учителю, слугували 5-6 років. Зошити-чистовики залишались у вчителя, як документ навчання. На уроках вправи, обчислення виконував учень на грифельній дощечці, після перевірки переписувалось у зошит -чистовик. Домашні завдання виконувались у іншому зошиті.
Учні школи на вулиці і в школі, вітаючись зі старшими, з поклоном знімали головний убір. За порушення правил одержували певну кількість лінійок. Лінійки одержували за невиконані домашні завдання, або погано виконані та ще й лишались у школі, як говорили тоді «без обіду», бо після уроків виконували те, що прогаяли дома. Про це учитель повідомляв батьків, ото ж ще і від батьків діставалось «на горіхи» (Спогади Кравченка Дементія Максимовича, якому довелось отримувати лінійки по щиколотках за невивчені пів-острови Європи)
Перші у школі навчались(як уже згадувалось) тільки хлопчики з більш заможних сімей. Десь з 1910 року в класах появилось по 1-2 дівчинки.
На Різдвяні і Пасхальні свята припадали канікули. цікаво, що деякі уроки в школі проводились російською мовою - це уроки «чистописання» (вчили писати »прошения», «заявления», «акти») вивчали байки, вірші, а решта-українською мовою. Отож, коли пан щедро обдаровував дітей у святкові дні канікул, то пісні, розповіді, інсценізоновані байки виконувались більше українською мовою.(Це спогади Гриценко Марії Семенівни, яка була однією дівчинкою, що закінчила 3-й клас).
Не дивлячись на такі несприятливі для нашого часу форми і режим навчання, школа давала можливість після 3-х класів навчатись далі, та не всі селяни на це погоджувались. Так Петенко Тодось Трохимович, син якого Пилип мав не аби які здібності і напрочуд красиву каліграфію, не пустив далі вчитися, мотивуючи: «А хто у мене землю оброблятиме?». Так начальство з Боярки поїхало нізчим.(За радянських часів Пилип Тодосьович був бухгалтером у колгоспі «Червона іскра». Репресований в 1938 році і розстріляний у цьому ж році в Биківнянському лісі).
Ось ще кілька прізвищ, які започаткували список визначних людей, що вийшли зі стін нашої дореволюційної школи:
- Сульженко Кость Петрович - пізніше працівник центрального історичного архіву України. подарував нашій новій школі «Нариси історії с.Новосілки» 1977р.);
- Тимошенко Микита Федотович - диригент царського хору в місті Петрограді;
- Зінченко Григорій Оксентович - борець. виступав у цирку разом з Іваном Піддубним не тільки на Україні, а й у Вені.;
- Сульженко Гавриїл Сергійович - настоятель церкви у місті Боярка(Деякий час відпівав службу і у нашій церкві);
- Кравченко Родіон Макарович - настоятель і вчитель церковно-приходської школи в Новосілках.;
- Кравченко Дементій Максимович - оберег флори і фауни Поірпіння;
- Зінченко Йосип Оксентович - об»їздчик лісів Поірпіння.
НАША ШКОЛА КІНЦЯ 20-х - 30-х РОКІВ ХХст.
Війна 1914 року, революція 1918 року, громадянська війна до 1920 року зруйнували село, як потужний землетрус. Голодовка 1921-1923 років ще підсилила руйнацію. Тільки період НЕПу (нова економічна політика) дає можливість піднятися селу на ноги( дуже короткий час - менше 10ти років).
Відроджується і наша школа, яка якимось чудом вціліла, хоч більшість панських будинків зруйновані, пограбовані.
Спочатку це була 4-х річка, поступово «дотягла» до 7-річки. Мої шкільні роки припали на реорганізацію села: розкуркулювання, колективізацію, голодомор, репресії. Я виявилась донькою «ворога народу» - куди не кинь то все клин. Так, що спогади вестимуться від одної в той час звичайної «людинки».
Спочатку навчання проводилось у дві зміни. У 1935 році додалось ще 2 класи у дерев»яній будівлі і «закамарочок» для бібліотеки. Дерев»яний будинок школи був побудований з хати діда Кавуна, якого розкуркулили. Потім додалось ще 2 класи у попівському домі, що стояв через вулицю. з роками щось мінялось, перебудовувалось, переоборудувалось - навчальний процес ішов.
Навчалась у Новосілківській школі з 2-го класу по 6-й. Ось що зберегла пам»ять.
Уроки, як уроки, все залежить від учителя. Пам»ятаю: у 2-3 класі( учитель Олекса Григорович. цікавий збіг: від 1-го класу с. Лишня - Федір Маркович, до 10-го с. Ясногородка були учителі і класні керівники тільки чоловіки) на кожному уроці першого запитував мене, а потім уже інших, хоч на шкільній «Дошці пошани» моє прізвище було одне із перших(мабуть і вчителям було нелегко, коли мали в класі дітей «ворогів народу»)
Найбільше запам»яталась позаурочна робота. Це походи по місцевості, а саме берегом Ірпеня до урочища Лисовка, де був зруйнований монастир. Кірпіч був біло - рожевий, лежав безформенними грудами. Зимою виводив Олекса Григорович на лід у заплавинах. Ірпінь підмерзав і люди підводами переїздили до лісу по дрова. Були ми і в зруйнованій каплиці-усипальниці. Була вона шестигранна, зовні виблискував на сонці зелений мармур, кусочки якого ми ховали собі в кишені. Купол з хрестом наверху покритий сірою лускоподібною черепицею. Східці вели у підвал з нішами білого мармуру.
Запам»ятався похід у кіно «Гулівер». Пішачком з Новосілок у Бишів з кусочком хліба чи коржа в кишені. Кіно сподобалось але втома запам»яталась ще більше.
З 4-го класу об»являли піонерами тих, хто добре вчився. У 4- 6-х класах виявлялось по 5-6 учнів-піонерів, хоч класи мали десь до 30-ти учнів. Видавали нам форму. Для дівчаток із синього сатину спідничку у «складки» і кофтину-матроску з великим коміром і білими полосами. Хлопчики мали темні штанці і синю сорочку-матроску теж з великим коміром обшитим білим полосами. Червоний галстук не зав»язувався, а зажимався зажимом з білого металу, де були витіснені п»ятеро полінець і три язички полум»я, що пронизують полінця. Ніякої піонерської організації тоді ще не було. Просто означало, що учень передовик у навчанні - піонер. З учителем фізики та малювання Сухаревським І.А. готували стенди малюнків. Пейзажі місцевості добре виходили у Сиченка Петра, будівлі у Максименка Миколи, тварини, особливо коні, у Петенка Петра, квіти у Бабич Марії.
На токарному станку, що приводився у рух ногою, Петенко Петро виточив шахмати (перший шахматист школи). Зінченко Володимир, Сиченко Володимир, Романченко Володимир під керівництвом того ж Сухаревського виготовили макет сільської вулиці. П"ять хатинок виготовлених із сірникових коробок, покритих солом»яною покрівлею, паркан сплетений з тонесеньких лозинок з перелазом біля кожної хатинки. Поряд стоять «електричні стовпи» десь під 15-20 см. висотою на яких якимось чудом спалахують вогники.(Про електричне освітлення в селі в той час тільки мріяли).
Пам»ятаю, що був виготовлений фанерний одномісний автомобіль , який приводився в рух педалями, керувався рулем. Деякий час катались на ньому з Кравцьової гори, що була поряд з школою.
Працював у школі струнний оркестр. Було в ньому по декілька балалайок, мандолін, гітар, скрипок(першу скрипку грав Тимошенко Павлик- так ми його тоді називали. Ще живе й досі, 86 років) навіть виготовили свої цимбали з пляшок. Вправно грав на них Литвиненко Іван, прозивали ми його «Костуном»: був височеньким та дуже худеньким хлопчинкою.
Шкільним оркестром та шкільним хором керував Рудь Гнат Федорович. Першим заспівувачем у хорі був Сиченко Володимир Кирилович (В.Малик). Часто наш шкільний хор та оркестр виступав у сільбуді, так тоді називали, як по-сучасному будинок культури